Історія Церкви
Автор: Михайло Приймич
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Горянська ротонда) тісно пов’язана з історією та культурою Закарпаття. Сучасний вигляд храму: нава, перекрита двосхилим дахом, барокова вежа на західному, святилище та захристія, – сформувався під час реконструкції будови у 1912 р. архітектором Отто Стегло. Тоді святилище-ротонда отримало окреме завершення у вигляді шоломоподібного шатра, а захристія була зменшена через зміщення на захід її східної стіни. Будова, що складається з двох різних за часом частин: цегляної ротонди ХІІІ ст. та кам’яних нави і захристії – була завершена XIV ст.
Саме архітектура нави дозволяє нам говорити, що споруда має відношення до так званої провінційної готики, яка активно розвивалася на Закарпатті у XIV ст. Ця кам’яна будова від готики отримала небагато, наприклад, стрілчасту арку головного порталу, також форму порталу на північній стіні та обрамлення південного порталу і трьох вікон. Будівництво цих провінційних парохіальних храмів пов’язують зі змінами, що відбулися у середньовічному Угорському королівстві, після приходу на престол нового володаря Карла-Роберта – засновника нової династії Анжу. Завдяки його діяльності спостерігаємо розвиток ремесел та торгівлі, а запрошення німецьких колоністів помітно позначилося на розвиткові архітектури та її формах. У той період зростає кількість парохіальних дводільних кам’яних храмів (Горяни, Вишково, Хуст, Ужгород), що свідчить про поглиблення процесів християнізації широких верств населення. Сучасний вигляд храму у Горянах говорить про формування тут громади, чим і була викликана потреба зведення нави. Це підтверджує документ, за яким у 1334 та 1335 роках Горяни згадувалися як парохія, що сплачувала 2 гроша папської десятини.[1].
Південний фасад до реставрації (Отто Стегло, 1894 рік)
Фотознімок виготовив Аттіла Мудрак, джерело архівних матеріалів: Центр імені Форстера, науково-технічний архів, архівний №: K 2776
Доступ: http://templomut.hu
План та розріз до реставрації, реконструкція ротонди та фрагмент карнизу (Йожеф Гуска, 1900 р.)
Фотознімок виготовив Аттіла Мудрак, джерело архівних матеріалів: Центр імені Форстера, науково-технічний архів, архівний №: FM 117
Доступ: http://templomut.hu
План і поперечний розріз, плани для реставрації (Отто Стегло, 1912 р.)
Фотознімок виготовив Аттіла Мудрак, джерело архівних матеріалів: Центр імені Форстера, науково-технічний архів, архівний №: K 2775
Доступ: http://templomut.hu
Зовнішній вид зі східної сторони та поперечний розріз (Янош Кладек, 1912 р.)
Фотознімки виготовив Аттіла Мудрак, джерело архівних матеріалів: Центр імені Форстера, науково-технічний архів, архівний №: K 2777
http://templomut.hu
Римо-католицька церква з ротондою. Горяни (Ужгород), (Богуміл Вавроушек, 1929 р.)
Bohumil Vavroušek: Církevní památky na Podkarpatské Rusi (272 fotografií lidových staveb). Praha, 1929, il.1
Всередині церкви. Горяни (Ужгород), (Богуміл Вавроушек, 1929 р.)
Bohumil Vavroušek: Církevní památky na Podkarpatské Rusi (272 fotografií lidových staveb). Praha, 1929, il.2
Ротонда. Горяни (Ужгород), (Богуміл Вавроушек, 1929 р.)
Bohumil Vavroušek: Církevní památky na Podkarpatské Rusi (272 fotografií lidových staveb). Praha, 1929, il.3
Фрески в ротонді. Горяни (Ужгород), (Богуміл Вавроушек, 1929 р.)
Bohumil Vavroušek: Církevní památky na Podkarpatské Rusi (272 fotografií lidových staveb). Praha, 1929, il.4
Горяни: ротонда. T-H-1-176 (Рудольф Гулька, 1921 р.)
T-H-1-176, Horiany: a Rotunda, the oldest stone Church in Subcarpathia (today in Uzhhorod), built in the 12th century; the nave was added in the 15th century, 2021
The lost world of Subcarpathian Rus' in the photographs of Rudolf Hůlka (1887-1961). Praha: Národní knihovna České republiky - Slovanská knihovna, 2014.
У свою чергу існування парохії вказує на існування церкви, адже український термін «церква» скоріше відповідає грецькому поняттю «еклезія» (Εκκλησία), що перекладаємо як «зібрання». Хоча саме звучання слова «церква» походить також від грецького «кіріакон» (ϰυριαϰόν), що можемо перекласти як «дім» або «житло Господнє». Цьому ж поняттю в українській скоріше відповідає слово «храм». А оскільки християнське зібрання – церква, мислила храм як прообраз всесвіту, то кожна частина будови несла на собі додаткове символічне навантаження.
Хоча храм у Горянах складається з двох частин – нави і святилища, внутрішній простір, як і всі тогочасні храми, має тридільну схему. Проходячи через головний портал, ми потрапляємо у перший простір, який твориться двома колонами, що підтримують хори – це нартекс, або притвор. Ця частина у ранніх християнських церквах відводилася для «оглашенних» – людей, які збиралися стати християнами. Вони могли слухати Слово і, втілюючи його, життям своїм показати бажання бути християнами. Тобто ішлося про те, що Христове вчення – це не вправи для інтелекту, а керівництво до дії. Очевидно, що у часі формування громади у Горянах цієї традиції уже не існувало, бо після початку хрещення дітей практична потреба у притворі зникла, але його символіка залишилася актуальною – це світ зовнішній, профанний (протилежний до сакрального).
А ось наступна частина – нава (із грецької мови наос (ναός), що значить корабель) є уже простором сакральним, тобто священним. Саме ця частина храму є місцем християнського зібрання. Адже образ корабля тісно пов’язаний з історією спасіння, бо символізує собою місце, яке рятує людину з потопу, з океану розбурханих емоцій і страстей. Корабель як символ був добре зрозумілим для людей, мислення яких формувалося переважно Біблією, набуваючи полісемантичного значення. Це і човен, із якого св. Петро виходив під час бурі на зустріч Христові, це також Ноїв ковчег, у якому врятувалося все живе під час потопу, разом із тим це також і ковчег, у якому зберігалися кам’яні скрижалі, які приніс Мойсей зі Синаю. У розумінні християн – це місце, де перебуває Христос у відповідності до його слів, що «де двоє, або троє зберуться у ім’я моє, там я перебуваю серед них».
Остання за рахунком, але не за значимістю є частина, що називається святилище. У нашому випадку це окрема кругла споруда – ротонда, до якої пізніше добудували наву. У ранніх християнських храмах святилище зводили у вигляді апсиди – півкруглої ніші, перекритої конхою – півкуполом. Ця форма була обумовлена символікою апсиди – це печера, грот, найтемніше місце на землі. Для того, щоб сюди потрапило світло, мусить відбутися якесь вторгнення ззовні – когось, наприклад, зі смолоскипом. Цей грот є символом печери, у якій народилося світло – Христос, а також має символіку гробниці, куди поклали мертве тіло Спасителя і звідки Він воскрес. У переносному значенні апсиду, як найтемніше місце у храмі, порівнювали з людським серцем, яке залишається найтемнішим місцем для нас самих. Його ніщо не може освітити, тільки слово, яке має здатність проникати до нього.
Ця символіка була важливим чинником, який визначав форму та структуру кожного храму того часу. Разом із тим, ця символіка визначала композицію розписів, які підкреслювали символізм усієї споруди. Очевидно, що і церква у Горянах несе на собі відбиток середньовічного християнського світорозуміння.
Ротонда
Сьогодні ротонда (кругла церква) є тільки невеликою частиною цілої споруди, хоча раніше, у ХІІІ ст., вона була самодостатнім родинним храмом, або ж правильніше – родинною каплицею. Як бачимо з історії, християнство на північ від Альп приймалося переважно володарями та знаттю різних народів, які таким чином долучалися до середземноморської класичної культури та освіти, а згодом за ними слідували і піддані. Саме володарі розпочинали процес будівництва сакральних споруд – спочатку для себе, а далі, наприклад, для монастирів. Горянську ротонду можемо розглядати як один із таких храмів, збудований для релігійних потреб могутньої магнатської родини Аба. У південно-західній частині сучасного святилища, зауважуємо замурований півциркульний портал із невеликим трикутним фронтоном над ним, що говорить про споруду як окремий храм, який ще зберіг ознаки романського будівництва.
Сама форма храму дуже цікава, бо масивна стіна, яка формує її круглий план, прорізана шістьма нішами, які, у свою чергу, перекриті конхами, творячи у плані шестипелюсткову квітку. На внутрішні виступи апсид спирається шестикутний барабан, увінчаний куполом. Таким чином ми отримуємо цікаву центричну купольну споруду. Основним джерелом світла цієї споруди були шість вікон, які прорізали кожну сторону шестикутного барабана. Шукаючи аналоги такої будови, ми натрапляємо на споруди у селах Кішзомбор та Корчо в Угорщині. Поземні плани цих споруд майже ідентичні ротонді у Горянах, проте їх конструкція має помітні відмінності. Так, у Кішзомборі внутрішні виступи шести апсид стали опорами для готичних нерв’юрних склепінь, які є автентичними для цієї будови. Подібною є ситуація з конструкцією склепіння і у ротонді с. Корчо. Сьогодні кругла споруда перекрита бароковим склепінням, яке за формою дуже нагадує готичне склепіння у ротонді Кішзомбора. Обидва ці храми, на відміну від Горян, мають стіни, прорізані кількома вікнами, а також мають зовнішній архітектурний декор у вигляді пілястр чи півколон. З цієї причини, попри схожість планів, між ними існує помітна різниця у формуванні склепіння.
Багато дослідників витоки Горянської ротонди шукали на Сході, тобто на Близькому Сході. Такі візії мають сенс, бо саме тут у Палестині свв. Гелена та Констянтин збудували перші два круглі храми – храм Гробу Господнього у Єрусалимі та храм Різдва Господнього у Вифлеємі. З історії архітектури знаємо, що круглі храми поставали як важливі меморіальні місця чи баптистерії. Серед джерел походження ротонди у Горянах, виділяли храми у Вірменії, зокрема церкву Святого Відкупителя з Ані (територія сучасної Туреччини), що має форму восьмиконхового купольного храму. На сьогодні ця будова збереглася тільки частково. Проте залишається питання шляхів проникнення цих архітектурних форм у Європу. З цієї причини окремі історики шукали відповідь у діяльності лицарського ордену Йоанітів. Останнім в Угорському королівстві активно сприяв король Ґейза ІІ, а його дружина Євфросинія, внучка київського князя Володимира Мономаха, надала ордену маєтності у околицях Сатмара, куди, до речі, належить і кругла церква з Корчо.
Однак не так давно у Румунії, на території колишнього середньовічного монастиря у місті Клуж, було знайдено фундаменти круглої будови, у стіну якої було врізано конхи. Ця знахідка є дуже важливою, бо може змінити вектор пошуків на південь – на Балкани. На нашу думку, роль Балкан у процесі християнізації Карпатської котловини далеко не вивчена, тому погляди В. Залозецького, який вказував на можливі балканські джерела Горянської ротонди, мають сенс. Про це свідчить і значна концентрація споруд у вигляді шестиконхів та восьмиконхів у Далмації. Зокрема, шестиконхом є храм Святої Трійці в місті Задар, його датують кінцем VIII – початком IX ст. Особливо виразною є форма шестиконха у збереженій частині церкви св. Михайла у місті Придраґа (Хорватія), що її відносять до другої половини IX ст. До цієї ж групи храмів зараховують залишки шестиконха IX–ХІ ст. у місті Троґір (Хорватія) та, можливо, найкраще збережений храм Святої Трійці у місті Спліт.[2]
Тож, взявши до уваги вище сказане та процеси ширення християнства з півдня на північ, можемо припустити, що саме південний вектор у дослідженні витоків Горянської ротонди може дати найцікавіші результати. У свою чергу Горянська ротонда має велике культурно-історичне значення, оскільки символізує цікаві, ще далеко не вивчені шляхи проникнення християнства у Карпати і разом із ним – здобутків середземноморського будівництва. Також можемо припустити, що зведення круглого храму у Горянах, вірогідно, магнатом Амадеєм Аба може свідчити про велике значення цього місця для зазначеної родини.
Живопис
Саме в ротонді збережено кілька етапів виконання фресок. Найдавніші настінні розписи мають виразні романські ознаки і можуть належати до часу зведення самої ротонди у кінці ХІІІ ст. Наступний стінопис, виконаний у трьох східних апсидах ротонди, було створено найвірогідніше, у XIV ст., коли ротонду перетворили на святилище храму. Останню частину живопису виконали вже в XV ст., як важливий змістовий елемент простору нави, що несе на собі помітні ознаки готичного живопису, це особливо помітно в композиціях «Розп’яття Господнє» та «Благовіщення». Отже, етапи живопису в Горянах розгортаються подібно до італійських художніх процесів, оскільки після романського стилю з’являється живопис з помітними ознаками проторенесансу, а завершується все готикою.
Романські ознаки помітні у розписах північно-західної апсиди – це зображення св. Юрія Змієборця на коні та залишки стінопису, в яких ледь проглядається фігура бородатого чоловіка з німбом над головою. У цих залишках живопису вгадується силует чоловіка, взутого у червоні чоботи і одягнутого у мантію з декорованим подолом. Зважаючи на іконографію, угорський дослідник Йожеф Ланґі припустив, що тут зображено св. Миколая. Особливо виразним є зображення св. Юрія Змієборця – схематична постава, вуглуваті лінії силуету плаща, площинне трактування та характерна лінеарність моделювання вказують на естетику романської доби, що спонукало віднести ці розписи до ХІІІ ст.[3] Таке датування узгоджується з історією появи іконографії св. Юрія на коні у Європі, що відбулося у ХІІ ст. Цей культ принесли хрестоносці із Сирії, а його популярності на Заході посприяла праця монаха-домініканця Якова Ворагінського «Золота легенда», опублікована 1260 р.[4]
Найменше вивчено живопис барабана та купола. Вірогідно, він належить до першого етапу оздоблення храму. Візуальне обстеження залишків живопису дає підстави говорити про зображення дванадцяти апостолів: проглядаються ледь помітні силуети постатей – по дві над кожною стіною шестигранного барабана. Якщо припустити, що у центральній частині купола було зображення Христа Пантократора, то можна вважати, що це своєрідне втілення візантійського канону розписів, що сформувався у ІХ ст. в оздобленні хрестово-купольного храму. Поміж постатями згрупованих попарно апостолів, проглядаються орнаментальні мотиви, які нагадують народний декоративний елемент, так званий «вазонок» або популярний мотиви «пальми».
Комплекс розписів другого етапу, у манері якого прослідковуються ознаки італійського проторенесансу, звично датують XIV ст[5]. Ці розписи переважно пов’язують із родиною Друґетів, члени якої у той час займали важливі посади при королівському дворі, зокрема, це надвірний жупан Вільгельм, а згодом – Нікола І, Йоан ІІІ та Нікола ІІІ, які володіли Горянами. Таке припущення дає підстави для більш точного датування розписів у ротонді. Зокрема, виконання цього живопису пов’язують із поверненням Ніколи І Друґета у 1354 р. з Італії. Досить цікаве датування наводить відомий український дослідник мистецтва Григорій Логвин, який вважав, що манера письма в Горянах нагадує твори, виконані тірольськими або італійськими художниками у 1367 р. після пожежі в ротонді.[6]
На цих фресках простежується прагнення художника застосувати лінійну перспективу у побудові простору та об’ємно трактувати постаті, об’єднані у жанрові сцени, а це характерна ознака живопису, який з’явився у період проторенесансу. На це вказує і зображення одягу, який носили у повсякденному житті, що свідчить про нові естетичні орієнтири у церковному мистецтві. На італійське походження автора можуть вказувати також іконографічні особливості живопису, наприклад, у формі композиції «Thronum Gratie» («Престол благодаті»), фрагменти якої зберегла південно-східна конха ротонди. Залишки цієї композиції дозволяють сказати, що тут зображення Бога-Отця, що підтримує руками хрест з розіп’ятим Сином, а від його уст злітає голуб – символ Духа Святого. Композиція нагадує нам твір Мазаччо, виконаний 1427 р. у Флоренції.
Логіка живописних сцен дає підстави вважати, що фрески другої половини XIV ст. було виконано на стінах, які, найвірогідніше, не були раніше вкриті малюванням. Про цільність програмного задуму композиції свідчать тематичні акценти, за допомогою яких художник намагається розкрити наскрізну ідею спасіння через Церкву. У Горянах маємо справу із завершеною триярусною композицією, що займає три апсиди і має орнаментальне обрамлення. Сцени у кожному ярусі автор не розбиває на окремі поля за допомогою обрамлень, а веде послідовну оповідь, зупиняючись на найважливіших моментах викладу. Два сюжетні ряди мають логічний початок і завершення, попри включення окремих хронологічно нелогічних сцен. Це дозволяє говорити, що не було інших частин розпису, які вважалися б втраченими. Зображення третього ярусу виконано в конхах. Головну ідею зображень автор представив у двох ярусах нижче конх, які тематично поділяються на сцени, що зображають втілення Сина Божого – у верхньому ярусі та відкуплення через страждання Христа – у нижньому.
Конха східної апсиди містить образ Христа Вседержителя у синьому хітоні. Навколо нього бачимо чотири півфігури ангелів та сонце і місяць у вигляді чоловічої і жіночої голови. У 1900 р. Йожеф Гуска зробив замальовки ангелів, зафіксувавши написані на кожній стрічці латинню початкові речення з чотирьох євангелій, що дає підстави трактувати останніх як євангелістів. Конха північно-східної апсиди містить зображення Богородиці з маленьким Христом та двома ангелами, що стоять на колінах зі свічками у руках. Південно-східна конха має значні втрати живопису, праворуч від фігури Христа збереглося менше половини стінопису. Проте залишки цієї композиції дозволяють ідентифікувати її як «Трон милосердя» з предстоячим монахом в одязі францисканця.
Сюжети на стінах розташовано у такій послідовності: у верхньому ярусі – «Благовіщення», «Різдво Господнє», «Дари Волхвів», «Ірод віддає наказ про винищення немовлят», «Вбивство немовлят у Вифлеємі», «Втеча до Єгипту», «Свята Родина», «Тайна Вечеря»; у нижньму – «Моління про чашу», «Петро відрубує вухо рабу», «Поцілунок Юди», а далі йде композиція «Коронування Марії», створення якої можна пояснити тільки якимось літургійними візіями замовника чи художника, оскільки у страсному циклі її присутність є дивною. Після цієї сцени слідують зображення «Христос перед Пілатом», «Бичування Христа», «Несіння хреста», «Розп'яття Господнє» та «Воскресіння Христа». Остання композиція особливо цікава, оскільки Христос возноситься над шестикутною могилою, що, можливо, слід пов’язувати з формою та символічним змістом самої ротонди як святилища. Про малювання південно-західної апсиди можна докладніше судити на основі малюнків Йожефа Гуски 1900 р.[7]. Одна з композицій – «Умивання ніг Христові», де дві постаті жінок можна б розглядати через «Притчу про Марію і Марту». У наступній композиції зображено двох жінок з німбами. Одна з них (з трояндами) – найвірогідніше, св. Єлизавета. Ці зображення з’явилися пізніше, коли замурували портал ротонди. На відстані півтора метра від підлоги під трьома східними апсидами проходить панель, розписана завісами чи платами.
Значно цікавіше прочитуються композиції, якщо їх розглядати у контексті кожної апсиди. Поєднання сцен верхнього та нижнього ярусів дозволяє дещо по-новому прочитати композиційну ідею сцен у кожній з апсид. Так, у першій бачимо тему народження немовляти з царського роду Давида, яка у нижньому ярусі сцени страстей Господніх завершується «Коронацією Марії», де Христос також у царському вінці. Над цим живописом, перша конха презентує зображення Марії з Ісусом, увінчаної короною, як образ Церкви прославленої. Таким чином, можемо трактувати зображення цієї апсиди як ідею прийняття волі Божої, що веде до спасіння і Небесного царства. Тому у цій апсиді ми невипадково бачимо у нижньому і верхньому ярусах виразне підкреслення присутності Божої.
У верхньому ярусі наступної апсиди першою є сцена, де зображено Ірода та сцену вбивства невинних немовлят. У центральній апсиді гостро проступає проблема влади як такої, яка приводить до позитивних або негативних наслідків. Ця тема влади і суду є важливою, адже саме цією діяльністю займалися представники родини Друґетів при Угорському королівському дворі. Суд людський чітко розкривається через живописні сцени «Вбивства немовлят у Вифлеємі» у верхньому ярусі та «Несінням хреста» – у нижньому. У верхній частині цієї апсиди зображено образ білявого Христа у формі Пантократора, який представляє присутність Бога, який і є тим, хто тримає увесь світ.
В останній апсиді у верхній частині зображено «Тайну вечерю». Ця сцена фактично представляє нам прообраз Євхаристії, а відтак – народження Церкви. Можемо говорити, що ця апсида є формою відповіді трапезою любові на страждання. Унизу під цією сценою виконано композиції розіп’ятого Христа та Воскресіння Господнього. Фактично розкривається таїнство ламання тіла та його преображення через воскресіння – сіяння земного, щоб народилося небесне. Остання апсида стала своєрідною квінтесенцією системи розписів ротонди. Тут угорі конху апсиди зайняла уже згадувана композиція «Престол Благодаті», яка розкриває нам величезну любов Отця до людини: «Бо так Бог полюбив людину, що Сина свого єдинородного віддав за неї».
Виходячи з наведених фактів: обрамлення трьох апсид єдиним орнаментом; тематична логіка не тільки по горизонталі, а й по вертикалі зображених композицій; зображення Христа Вседержителя у центральній апсиді та доповнення головного образу Христа двома додатковими –коронованої Марії з Христом та Новозавітної Трійці, – можемо стверджувати, що перед нами своєрідна форма латинського тридільного вівтаря, який особливо активно почав розвиватися у XIV ст.
Спорудження в XІV ст. нави зумовило і виконання тут трьох композицій – «Благовіщення», «Покрова Богородиці (Богородиця Милосердя)» та «Розп’яття Господнє». За манерою малярства ці твори помітно відрізняються від композицій XIV ст. «Благовіщення» відображає тринітарне вчення у зображенні Трійці – Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа. Подібне зображення є досить рідкісним, адже художник намагається презентувати ідею Трійці чітко, без жодних алегорій. Під цією сценою збереглося зображення «Покрови», яка має в основі західноєвропейську іконографію Мадонни Милосердя. Ця композиція розкриває образ Церкви, де бачимо папу, християнських королів, кардиналів, священиків та люд божий. На фресці зображено також ангела, який виводить частину людей з-під покрову. У третій композиції «Розп’яття Господнє» зображено розіп’ятого Христа та предстоячих. Художник підкреслив страждання Марії – на фресці вона знепритомніла. Адже готика через міміку і жести передавала емоційну напругу зображуваної сцени[8]. Орнаментика та манера живопису підводять до думки, що майстер міг походити з художніх осередків півночі Австрії або півдня Чехії або був тісно з ними пов'язаний.
Горянська ротонда творить єдиний унікальний комплекс архітектури та живопису, який розкриває розвиток культурних процесів, починаючи з ХІІІ ст. до сьогодні. Пам’ятка є важливим культурно-історичним чинником, який пов’язує нас із важливими процесами розвитку європейської культури та нашою історією.
Історія
Перше документальне свідчення про Горяни зустрічається у грамоті Амадея Аба (Обо), який володів великою територією на північному сході тогочасного Угорського королівства, куди входили жупи Земплін, Унг, Берег і Сепеш. У 1280-х рр. із земель, що були власністю Ужгородського замку, він виділив Невицьку садибу, до якої належали і Горяни, а у 1288 р. король Ласло IV наділив Амадею цілу Ужанську жупу. У 1334 та 1335 рр. Горяни згадані як парохія, що сплачувала папську десятину.[9] У XVI ст. відбулося перекриття новим тиньком живописних композицій, що слід пов’язувати з реформаційними рухами, зокрема, у 1540-ві рр. рід Друґетів взяв під свою опіку протестантів Ужгорода,[10] а відповідно й околиць. Проте у 1609 р. Вілмош Друґет помер, а через три роки помер і його син. Внаслідок конверсії до католицької церкви графа Георгія ІІІ Друґета, ужанського і земплінського наджупана, у володінні якого перебували Горяни, у 1644 р. храм уже належав католицькій конфесії.[11]
Останні зміни, які визначили сучасний вигляд будівлі, відбулися у XVІІІ ст., коли на західному фасаді було поставлено невелику барокову вежу. Історичні факти свідчать, що від середини XVIІ ст. церква діяла як римо-католицька. За інформацією ужгородського історика Йосипа Кобаля, у 1754 р. ужанський наджупан барон Імре Стараї передав храм греко-католикам, які на ту пору становили більшість у Горянах. Проте уже в ХІХ ст. храм належав римо-католицькій громаді. Цікаво, що у 1945 р. радянська влада знову повернула церкву греко-католикам, але тільки для того, щоб 1949 р. ліквідувати цю конфесію, а ротонду передати московській православній церкві[12]. Церква діяла до 1959 р., коли під час бурі у споруду вдарила блискавка, спричинивши жертви серед вірян. Органи радянської влади скористалися моментом і закрили культову споруду. Згодом було проведено роботи з розчищення і реставрації фресок, а у 1966 році тут відкрили філію Закарпатського обласного краєзнавчого музею.
З 1991 р. Горянська ротонда – знову діюча греко-католицька церква Покрови Пресвятої Богородиці. Попри окремі необдумані втручання, ротонда на сьогодні стає однією з найбільш відвідуваних пам’яток Закарпаття, викликаючи неабиякий інтерес як науковців, так і багатьох туристів.
Читати Далі
Чи виникли у вас питання?
Зв'яжіться з нами
моб: +380 (96) 762 29 19
e-mail: info@rotunda.digital